Олігархи поховають український футбол під купою грошей
Протягом останніх двох десятків років професійний український футбол розвивався стрімкими темпами. Провідні команди прем’єр-ліги купували дорогих іноземних гравців, виплачували футболістам величезні зарплати, і навіть завойовували келих УЄФА. В останні два роки ситуація кардинально змінилася. Ряд футбольних клубів вищої ліги припинив своє існування, інших чекає схожа доля. Футбольна система, яка трималася на грошах олігархів, дає збій. При цьому власники контрольних пакетів акцій футбольних клубів поводяться як звичайні «кидали» — не платять зарплату тренерам і футболістам.
За часів, коли доходи українських олігархів «лилися рікою», було модно купувати футбольні команди. Хтось із власників клубу справді «хворів» за футбол, хтось робив це заради статусу. Останні 20 років футболісти провідних футбольних клубів не могли поскаржитися на життя. Зарплати гравців прем’єр-ліги могли коливатися від 50 до 250 тисяч доларів на місяць, затримок з виплатами не було. Деякі клуби будували або реконструювали стадіони, і навіть розвивали дитячо-юнацький футбол. Практично всі вкладення президентів футбольних клубів окупали себе, футбол був для олігархів і мільйонерів дорогим хобі.
За допомогою чемпіонату і футбольних команд олігархи змагалися між собою в тому, хто з них краще і більш впливовою. Всі ці роки за рахунок багатих власників футбольних клубів годувалася величезна армія футбольних чиновників. Різного роду члени виконкомів, комітетів, інспектори, арбітри, агенти, тренери — всі були залежні від фінансових вливань і подачок. Правила футболу як системи і як гри диктували українські олігархи. Така система разом з чиновниками і суддями «купувалася» і спонсорувалася так само, як купувалися гравці в команду. Олігархи боролися один з одним на футбольному полі не тільки складами своїх футбольних команд, а й за допомогою чиновників і суддів, які за своєю суттю ставали олігархами в рамках Федерації футболу.
Тому в футбольному середовищі з’явилися терміни, що відображають суть боротьби футбольних кланів, схожою на кримінальні розборки 90-х років. Сьогодні будь-який уболівальник розуміє, про що говорять фрази «зіграти договірняк», «розвести», «прибити», «зіграти на контору». Всі ці терміни нагадують «базар» злодійського блатного світу. Адже сьогоднішні олігархи створювали свої капітали саме в тій бандитському середовищі 90-х. Крім офіційних зарплат футболістам і тренерам в цій «середовищі» існують і інші методи оплати, що покращують результат гри в чиюсь користь. «Підйомні» — гроші, за «договірний матч» або «потрібний результат з іншою командою». Гроші «на роботу з суддями» — по суті хабар для суддів, щоб забезпечили потрібний результат матчу. Так звані «агентські» — плата посередникам, різним менеджерам за їх послуги.
І ось зараз вся ця система, яка трималася на потрібних «футбольних людей» — руйнується. Грошей у олігархів через кризу ставати все менше, тому «стара система» не приносить ні результату, ні задоволення.
За кордоном основні доходи футбольних клубів залежать від контрактів з телебаченням, яке в свою чергу заробляє на грошах від реклами рейтингових матчів. Права на трансляцію популярних команд продаються за великі гроші. Частина доходів дають квитки на матчі і прибуток від продажу спортивної атрибутики. В Україні над подібними схемами ні хто не працював, гроші просто вливалися олігархами без всяких бізнес-планів або реформ. Хтось, як Ринат Ахметов примудрявся заробляти на перепродажі гравців, але це були поодинокі випадки, хоча могли приносити десятки мільйонів прибутку власнику клубу.
Вся ця футбольна «система» давно вимагає змін, стратегії розвитку, хорошого бізнес-плану для заробляння грошей. Для цього потрібна буквально — революція, тобто зміна влади олігархів, які про правила чесної гри між собою домовитися ні коли не зможуть.
Футбол — гра для мільйонів людей, а не «гра мільйонів» олігархів. Не припустимо, щоб результат гри і взагалі розвиток футболу залежало від правил встановлених олігархами. Багато футбольних клуби зараз розпадаються, тому що вони були штучно створені, ці команди не були народними, як один з найбагатших клубів світу «Барселона». Для того, щоб футбольна система запрацювала і дала результат, потрібно зменшити вплив олігархів, які часто мають в клубах контрольний пакет акцій.
При старій системі за чемпіонство боролися два клуби «Динамо» і «Шахтар». Навіть «Дніпро» Коломойського не в змозі фінансово виграти чемпіонство. Всі інші клуби є статистами, які імітують боротьбу і вище свого місця в турнірній таблиці не піднімуться. У топ-чемпіонатах Англії, Іспанії, Італії, Німеччини за чемпіонство теж бореться кілька багатих клубів. Але в цих країнах є інфраструктура, яка приносить великі доходи клубам. В Україні існує багатомільйонна армія футбольних уболівальників — це живі гроші. Багато розвалені клуби такі як запорізький Металург або рівненський «Верес» відродилися не на гроші мільйонерів, вони стали народними футбольними клубами, хоча і в нижчих лігах. Так невже для того, щоб зробити народними такі команди як харківський «Металіст» або луцьку «Волинь» спочатку потрібно їх розпустити, а потім почати відродження в другій або аматорської лізі?
Коли у олігархів були капітали вони бездумно кидали гроші на футбол, роздмухували бюджети і намагалися зрівнятися сумами розтрат з власниками світових топ-клубів. Але ці гроші не працювали в футбоьной системі, а скоріше псували гравців, їхньої кар’єри.
За роки становлення українського чемпіонату господарі українських клубів витратили близько 800 млн. Доларів на придбання іноземних футболістів-легіонерів. Ці гроші в більшій мірі виведені з української економіки за кордон. При цьому заробити на різниці в ціні при купівлі та продажу гравців вдалося всього 100 млн. Доларів. Але ж існують ще й витрати на зарплати і премії футболістам і тренерам. Зарплата провідних тренерів і гравців української «Прем’єр-ліги» доходять до мільйона доларів на рік. Гравці молодіжних і юнацьких складів топ-команд отримують зарплати по 20-25 тисяч доларів. Звичайно, в контрактах різних футболістів позначені різні зарплати, але ці суми в сотні і в тисячі разів перевищують середні зарплати простих українців. За деякими даними на підкуп арбітрів за ці роки клуби виклали більше 100 млн. Доларів. Тобто загальна сума вкладених в футбол грошей близька до мільярду доларів. При цьому сучасний дитячий футбол, який виховує майбутніх «зірок» футболу вимагає в тисячі разів менших вкладень. Та й українські гравці ні чим не гірше закордонних.
Деякі футбольні клуби — «Металіст», «Волинь», «Говерла», зараз знаходяться на межі зникнення або зниження в класі, мають проблеми через заборгованість із зарплати. Три клуби — київський «Арсенал», запорізький «Металург», криворізький «Кривбас» просто припинили своє існування. А адже це команди з міст мільйонників, де є розвинена промисловість і потенційні спортивні спонсори. Громадськість великих міст могла б просто створити народні футбольні команди, де б акціонери фінансово підтримували улюблені клуби.
Прикладом якомога відродити футбольний клуб, може служити історія рівненського «Вереса», який є першим народним клубом України. Громадськість міста з населенням близько 246 тисяч відродила розпався в 2011 році футбольний клуб. Форма правління «Вереса» Суспільні союз. Всього лише за 100 гривень вболівальники могли стати власниками футбольного союзу. Майже за півтора року кількість власників акцій клубу зросла до 3500 осіб. Команда «Верес» зараз знаходиться в перших рядках чемпіонату другої ліги. За відвідуваністю домашніх матчів «Верес» входить в десятку команд першої та другої ліги. У «Вереса» є клубний фан-шоп, де можна купити атрибутику. Домашні та деякі виїзні матчі транслюються на місцевому телебаченні. Команду «Верес» фінансово підтримує 8 комерційних партнерів і спонсорів. Місцева влада частково фінансують клуб. Але ж недавно цього клубу просто не існувало. Тобто громадськість ініціювала відродження футболу в місті та області і розробила свій скромний бізнес-проект, який успішно працює.
Час правління українським футболом олігархами пройшло. Фінансовий і політична криза має змусити власників клубів мислити і діяти по-новому. Щоб гроші господарів клубів давали результат не в окремому матчі, а в перспективі розвитку всього футболу, потрібні болісні реформи, нововведення, стратегія. Настав час непросто бездумно вкладати гроші в футбол, а вчитися заробляти на фінансових вкладеннях.
Зараз українському футболу, як і економіці країни, потрібна «деолігархізація». Люди з мішкам грошей повинні влити ці гроші не в стару систему, гда в футбол грали «клани», а в нову, в якій футбол стане грою мільйонів уболівальників. Звичайно, не всі олігархи захочуть дати грошей на чесний футбол, де їхня команда не буде чемпіоном. Але іншого шляху немає. Ниншняя система, в якій лобіюються інтереси двох-трьох багатих клубів, приречена на провал. Щоб український футбол не був похований під тоннами доларів, які за ці роки олігархи сипали на голови «старої системи», потрібна революція в кабінетах футбольних чиновників.
