У футболі давно вже водиться стереотип, ніби серед усіх футболістів найпізніше розкриваються гравці з Німеччини. Останнім часом, щоправда — насамперед завдяки нещодавнім успіхам німецької дитячо-юнацької системи — акценти в цьому питанні дещо змінилися. Певна річ, про жодну географічну закономірність справа не йде, але з кожним роком на карті футбольної Європи запалюється все більше зірок, яких багато хто вже встиг списати. Чи не найяскравішим прикладом цього може бути тридцятиоднорічний мерсисайдець Леон Осман, який минулого тижня отримав перший виклик до національної збірної Англії.
Леон не звик квапити події. Свій перший професійний контракт він підписав лише в двадцятиоднорічному віці. Стабільним гравцем основи Осман відчув себе лише у двадцять три, а перший м’яч у єврокубках забив тільки в двадцять шість років. Певна річ, це все не було ініціативою Леона – на світанку його кар’єри прикра травма коліна підступно викрала у нього більше року. Із головної надії академії «Евертона», що в 1998 виграла молодіжний Кубок Англії, Леон Осман раптом перетворився на гравця, якого раз за разом віддавали набиратися досвіду в орендах.
Кожне із його відряджень, втім, важко назвати марною втратою часу. З «Карлайлом», в який він прийшов одразу ж після підписання професійної угоди з «Евертоном», він досяг неабияких успіхів, вигравши звання кращого гравця року в клубі. Певна річ, «камбрійці» хотіли залишити в себе молодого таланта, але Осман вирішив повернутися на «Ґудісон Парк» і спробувати закріпитися в рідній команді. Серйозна конкуренція, помножена на проблеми Леона зі здоров’ям, однак, не дозволила йому наблизитися до основи і Девід Мойєс знову відіслав півзахисника в оренду. Цього разу пощастило «Дербі» Джорджа Барлі, що боровся за виживання у Чемпіоншипі: за короткий час мерсисайдцю вдалось стати надзвичайно важливим виконавцем у побудовах «баранів», зігравши величезну роль у виконанні поставленого перед менеджером завдання.
«Сподіваюсь, Девід Мойєс бачив мій гол «Кардіффу» — мені залишається лише продовжувати в тому ж дусі», — не приховував емоцій двадцятидвохрічний Осман після м’яча, що забезпечив «Дербі» виживання, підтверджуючи, що всі його думки зосереджені лише на одній команді. Він хотів повернутися до «Евертона».
Хотів — і повернувся ще до кінця сезону. Важко сказати, що після видатного гола проти «Кардіффу» кар’єра Леона Османа набрала повних оборотів, але подій в його біографії справді помітно збільшилося після чергового повернення до Ліверпуля. Леону вистачило трьох хвилин свого дебюту в стартовому складі, щоб забити перший м’яч за «Ірисок», а новий сезон розпочати у статусі основного гравця «Евертона».
Шотландський наставник «синіх» знайшов Осману місце на позиції правого півзахисника, де, завдяки фантастичній працьовитості та самовіддачі, йому вдалося проявити себе у повній мірі. Вишколеному виступами в нижчих лігах молодикові не довелось довго звикати до еліти англійського футболу – його техніка не поступалась бійцівським якостям, а рідкісний футбольний інтелект зробив двадцять першого номера «Евертона» справжньою знахідкою для Девіда Мойєса. Однак, незважаючи навіть на сім забитих м’ячів, успіхи хлопця залишилися тріумфом локального масштабу – завсідники «Ґудісону» не могли не радіти за вихованця клубу, але от сама команда після минулорічної кваліфікації до Ліги чемпіонів суттєво здала, зсунувшись в середину турнірної таблиці. Кандидатом на потрапляння до заявки англійців на німецький Мундіаль Осман, певна річ, не був і близько.
Подальші звершення Леона, суттєво постраждавши і від конкуренції зі схожими за амплуа гравцями, і від певного спаду на «Ґудісоні», на новий рівень ажіотажу вийти просто не могли. Він залишався таким же старанним і роботящим гравцем, в якому душі не чаяли вболівальники «Ірисок», але статус певного «містечкового героя» продовжував вперто триматися за Османом.
Леон – не той, кого ви б могли побачити в рекламі нових бутс від Nike. Скоріше його обличчя ви б зустріли в робочому районі Ліверпуля чи за кухлем пива у пабі за рогом. Він із тих, хто пробиває дорогу до своїх мрій власними зусиллями, компенсуючи обмежені природні можливості шаленою самовіддачею і роботою над собою. Леон Осман – трудяга, якого навряд чи побачиш у ефектному проході повз своїх візаві чи за шедевральним пасом, гідного самого Андреа Пірло. Його козирі – настирність і сміливість, навіть якщо над хитрим фінтом він віддасть перевагу прокиданню м’яча собі на хід.
«Думаю, що зараз я готовий для цього. Необхідний досвід – саме те, що рухало моєю грою і, сподіваюсь, зможе допомогти мені вийти і на нові рівні», — Леон Осман знає свої сильні сторони і, використавши їх, спробує показати їх наставнику збірної Англії Рою Годжсону. Йому не потрібно нікого вражати – вийшовши завтра на матч із шведами, Осман порине у давню мрію. Адже він справді цього заслужив.
Ярослав Друзюк, спеціально для 11na11.com
