Народився 22 січня 1973 року в місті Пату Бранку, штат Парана. Навчався в місцевій футбольній школі. За свою кар’єру разом із командою перемагав у 18 важливих турнірах, серед яких: чемпіонат світу 2002 року, Кубок Конфедерацій (1997 рік), Кубок Лібертадорес (1993, 2005).
Контракт з «Сан-Паулу» уклав у вересні 1990 року. У 1997 рік став основним воротарем клубу. З часом перетворився на капітана команди з «ділової столиці» Бразилії. До речі, жоден з футболістів не виступав частіше за «Сан-Паулу» — 687 разів. Тричі (2000, 2003 і 2004) отримував престижну бразильську премію «Плакар» як кращий воротар. 16 разів виступав за збірну країни.
Грає на гітарі, любить готувати. Його фірмове блюдо — фарширована риба, не проти нагодувати своїх друзів бразильським шашликом.
Одружений, батько дівчаток-двійнят.
Хоча і провів за збірну країни 12 матчів і став в 2002 році в Кореї і Японії чемпіоном світу, воротар «Сан-Паулу» Рожеріо Сені мало відомий за межами Бразилії. Він має репутацію залізного голкіпера, практично
не пропускає матчів через травми.
Але повагу в усьому світі Рожеріо Сені заслужив не цим. Справа в тому, що за свою кар’єру воротар «Сан-Паулу» забив більше 100 голів, причому більшість з них після пробиття штрафних ударів.
Рожеріо Сені захищає ворота цього клубу вже двадцять два роки. І поки зовсім не налаштований закінчувати з футболом.
«Він дуже здорово б’є. Я не розумію, як людина, яка протягом гри практично не має контакту з м’ячем, і половину часу просто не рухається, може пробивати штрафні краще, ніж польові гравці? Це неймовірно», — захоплено повідав колишній нападник » Порту «Карлос Альберто.
Тим не менше, шанси Рожеріо Сені на медалі першості значно вище, ніж на появу на полі в Німеччині. Лише каскад травм основних воротарів може дозволити йому зіграти на чемпіонаті світу.
У листопаді 2007 року було оголошено, що бразильські футболісти — воротар Рожеріо Сені з «Сан-Паулу» і нападаючий «Мілана» Роналдо увійшли в книгу рекордів Гіннеса.
Роналдо ж встановив рекорд за кількістю голів, забитих у фінальній стадії чемпіонатів світу. На його рахунку 15 голів, забитих на чемпіонатах світу 1998, 2002 і 2006 років.
У середині 90-х, коли Рожеріо Сені був молодим резервістом Сан Паулу, він запитав багаторічного стража воріт клубу Дзетту, чому той не підходить до м’яча при пробитті штрафних в офіційних матчах, хоча у того ця справа непогано виходить на тренуваннях. «Ти з глузду з’їхав? Боже упаси, це не справа воротарів!», — Відповідь ветерана була простою.
Одинадцять років минуло з тих пір, як Сені став повноцінним основним кіпером Сан Паулу — достатній проміжок часу, щоб побити «нелогічний» світовий рекорд.
«У той день я сказав Дзетту, що якщо у мене з’явиться подібна можливість, я обов’язково заб’ю», — заявляє Сені. — «Я не очікував, що можу бути в цьому компоненті кращим, хоча і не особливо морочився цим. У той же час я продовжував практикуватися, сподіваючись, що зможу додати свій внесок у загальний успіх команди і в цьому аспекті».
Не можна назвати випадком успіх Сан Паулу в 2005-му році, коли команда виграла Копа Лібертадорес і клубний Чемпіонат світу. У тому сезоні Рожеріо відзначився у воротах суперників, увага, … 21 раз! Голкіпер! Тут же з горем згадуєш результативність вітчизняних форвардів в останні роки … Після міжнародних успіхів мали місце бути і перемоги і в національному чемпіонаті (2006 і 2007). Саме Сені був названий найціннішим гравцем першості двічі поспіль!
Навіть тренер Паулісти Мурісі Рамальо, відомий своїм жорстким характером, завжди з радістю говорить про кіпера своєї команди. «Словом важко описати багатьох гравців. Але відносно Рожеріо воно підходить відмінно. У нього вже є чимала кількість титулів, він
побив безліч рекордів. У той же час він просто є одним з кращих на планеті воротарів «.
Хоча кіперу Сан Паулу вже 39 років, а надій стати основним кіпером збірної Бразилії вже майже не залишилося (всього Сені награв 16 матчів за національну команду), деяка мрія все ж таїться в голові стража воріт. «Трохи пізніше я хотів би переїхати в США, де, можливо, і закінчити свою кар’єру. Таким чином я хочу, щоб моє ім’я знали ще й за кордоном», — зізнався Рожеріо.
З такими гравцями прощатися не хочеться. Не їдь поки що, дядько Рожеріо, в Північну Америку! 
Іван Плішка спеціально для 11na11.com.
