11×11 ↔ ФУТБОЛьная ПРОпорция

шаблоны wordpress макияж домен купить авто wordpress шаблоны

"Постараюсь..."

З поверненням Юрія Сьоміна в Київське Динамо вболівальники очікували від команди якщо не прогресу,то хоча б покращення гри порівнянно з осіннім відрізком сезону. Після своєї першої появи у столичному клубі російський спеціаліст залишив по собі приємні спогади:півфінал кубка УЄФА,перемога в чемпіонаті України,повагу та любов у серцях вболівальників. Не зважаючи на це,багато любителів футболу скептично ставились до «другого пришестя» ЮрПалича. Ніхто не сумнівався у професіоналізмі чи тренерському таланті росіянина,але,здавалося б, розібрати «завали» після свого попередника буде ох як не просто. Мікроклімат,психологічний стан всередині команди та рівень самої гри залишилися у спадок від Газаєва, м’яко кажучи, не райдужними. Перебудовувати,вимальовувати власну модель гри,вносити серйозні корективи-на все це потрібно не мало часу. Тому мало хто очікував миттєвого відродження Динамо. Проте, як показали перші офіційні матчі (у Лізі  Європи,Чемпіонаті України) біло-сині на диво швидко позбулися «Газаєвського маринаду».

Юрій Павлович без шуму приступив до своєї роботи,без особливих змін та кадрових переворотів,що абсолютно правильно і прогнозовано. Як згодом виявилось, проводити термінове хірургічне втручання Киянам  не прийшлось.Чому все так легко?Нічого особливого. Коріння такого «дива» йде ще від Газаєва. Історія його стосунків з Динамо-це як «любовний роман» про український автобус та,наприклад, водія іноземця. Автобус зламався серед лісу а водій не знає як його полагодити,щось крутить,вертить,силою заводить а той стоїть. І не скажу,що Валерій Георгійович поганий спеціаліст,банально, але Динамо- просто не його команда,а таке у футбольному світі буває досить часто. Очевидно,що гравці абсолютно не сприймали його як свого провідника,не зійшлись. Динамівці не отримували задоволення від методів роботи Газаєва,від проведених ним тренувань і як наслідок бліда,не виразна гра,відсутність результату. Відчувалась певна непокора збоку футболістів,кияни ніби пручались під могутніми руками колишнього московського армійця. І тут на горизонті знову з’являється Сьомін. За тих півтора року,що Юрій Павлович був відсутній,склад  Динамо фактично не змінився,принаймі кістяк залишився той самий. Людина просто повернулась до дому і продовжила працювати,наче так і мало бути. Тимчасове відрядження та й годі. А футболісти,таке враження,тільки й жили в очікування своєрідного «звільнення». Ось звідки така легкість і спокій. Виявляється,що і лікувати було нікого,елементарне «перезавантаження системи».

Матчі в Лізі Європи проти Бешикташа та Манчестер Сіті показали нам Динамо, яке на перший погляд одужує. І якщо Турків ми пройшли доволі легко(що можна пояснити проблемами всередині команди орлів) то за перемогу над англійцями та вихід у чвертьфінал  кияни заслуговують гучних оплесків(ще у грудні про таке ніхто і не мріяв). Що ми отримали від Сьоміна? Насамперед покращення якості  гри. Росіянин швидко розставив потрібні акценти,власне,відбулись позитивні зрушення. З’явилась свіжість у діях Київського гранда. Щиро вірю,що Юрій Павлович повернувся надовго,так як всі ми давно і вже вдосталь ситі постійними змінами головного тренера(після смерті Лобановського керівництво клубу знаходиться у хворобливих пошуках рівноцінної заміни Полковнику). З такими справами Динамо нагадує старий, радянський метроном,який колише то в одну то в іншу сторону,та ще й не в такт. Стабільності,ось чого не вистачає біло-синім,стабільності і врешті решт визначеності. Це те,що насамперед стосується виконавського футболу. Існує зворотній бік медалі,більш темний. І цей зворотній бік,такої собі динамівської медалі, викликає багато запитань. Менеджмент,маркетинг,селекційна служба(?),поява свіжих їдей в управлінні,молодіжна академія…Поглиблюватись у недоліки які мають місце в структурі клубу зараз не буду і бажання не маю. Як на мене все виглядає дуже сумно(з таким ім’ям та історією Динамо повинно мати хоча б одну з найкращих академій та селекційних служб в Європі).Чи варто сприймати  Юрія Павловича як «Месію» для біло-синіх?Чи є він саме тим «більш ніж тренером»(хоча,як відомо риба гниє з голови, тому покладатись на одного Сьоміна щонайменше безглуздо)?Чи зможе Росіянин потягнути той Київський потяг з усіма його проблемами щоб самому не впасти,не доведи Господь,в глибоку депресію?:)- питання часу. Зміни лише на тренерському містку не зможуть змінити всього докорінно(принаймі в ситуації  з Динамо). По-справжньому міцний футбольний клуб  повинен бути єдиним організмом у всіх сферах свого існування. Чого в Динамо ми не бачимо вже майже 10 років. Сьогодні спішу подякувати Сьоміну за колектив,за котрий на Євроарені не соромно. Те,що з ним будуть свої важливі перемоги,певний стиль гри,позитивні моменти і радісні дні,я не сумніваюсь. А от чи відбудуться більш глибокі зміни?Чи назвемо ми з часом біло-синіх насправді потужними у всіх відношеннях цього слова?-це вже як Бог дасть. Власне, пересідати з дитячих гойдалок на дорослий атракціон європейського футболу треба було давно. Час не стоїть на місці і пасти задніх якось не дуже приємно. Юрію Павловичу здоров’я,вболівальникам терпіння та надії.