Пристрасті щодо звільнення з «Динамо» Юрія Сьоміна вже вляглися. У слід Юрію Павловичу було багато кинуто чимало списів. Хоча не завжди й заслуженого, адже людська пам’ять вибіркова.
Новий наставник киян Олег Блохін встиг дебютувати, розпочавши з перемоги. Напевне, саме зараз, коли хвиля негативу з приводу роботи Юрія Сьоміна поволі відкотилась, а Олег Володимирович вже почав виконувати свої обов’язки на новій посаді, саме час пригадати, чим же запам’яталась робота російського наставника у одній з найкращих команд України.
Юрій Павлович Сьомін офіційно був представлений, як новий наставник «Динамо» (Київ) 8 грудня 2007 року, коли командою керував Олег Лужний, який був змушений брати на себе відповідальність за гру та результати команди після чергового провалу клубу у груповому етапі Ліги Чемпіонів, коли динамівці не змогли набрати жодного очка в групі з «Манчестер Юнайтед», «Ромою» та лісабонським «Спортингом». Тоді всі чекали на нового тренера, здебільшого сподіваючись на прихід закордонного досвідченого авторитетного фахівця. Власне, так і сталося. Хоча це був і не представник європейського (мається на увазі континентального ) футболу. Та головні умови витримані. Закордонний? Так! Досвідчений? Так! Авторитетний? А чому ні! Принаймні, один із кращих на теренах колишнього СРСР тренерів останніх двох десятків років! Та й призначення це можна було вважати революційним – Сьомін був першим головним тренером команди, який не мав ніякого відношення до динамівський традицій та конспектів, що вже так почали набридати вболівальникам.
Початок вдався на славу. Вже у січні 2008 року Сьомін разом з «Динамо» виграє Кубок Першого каналу, перемігши в груповому етапі історичного принципового суперника – московський «Спартак» з рахунком 3:0, а у фіналі принципового теперішнього – донецький «Шахтар», хоча й лише по пенальті, але тут саме та ситуація, коли тренер відразу став своїм.
У офіційних матчах Сьомін на посту тренера «Динамо» дебютував також феєрично! У 19 турі першості України кияни поїхали в гості до «Дніпра», який на той момент йшов другим, випереджаючи «Динамо» на 4 очки! Здавалось би, саме в цьому сезоні дніпропетровці реально стають третьою силою та борються не лише за зону Ліги Чемпіонів, а й за чемпіонство. Та динамівці жорстоко поставили тих на землю – 0:4.
Й феєричний вихід Артема Кравця, який став при першому приході Сьоміна на посаду головного тренера, основною молодою надією киян, хоча в результаті так ті надії – як і багато перспективних та та талановитих – не виправдав. Чи то через постійні травми, чи через інші причини.
Після цієї перемоги динамівці кинулись наздоганяти «Шахтар», відстань до якого була у п’ять очок та не здавалась такою вже аж занадто великою, але оскільки очних протистоянь вже не передбачалось (вони були у 1 та 16 турах), задача все ж таки була не простою. І вже у 24 турі «Динамо» мало шанс вийти на першу позицію, але грає дома у нічию з донецьким «Металург», в той час як шахтарі програють дома одеським морякам.
І далі кияни йшли без осічок до останнього туру. Як і «Шахтар», але донецькі футболісти в останньому турі приймали земляків з «Металургу» і сумнівів, що вони спроможні у цьому матчі перемогти та втримати відстань у один пункт ні в кого не залишалось. 4:1 на користь шахтарів, в динамівці тим часом у Харкові грають у нічию з «Металістом».
Саме навесні 2008 року зародилась не досить приємна для динамівців тенденція – команда Сьоміна не могла переграти «Шахтар» у вирішальних матчах (не будемо до таких відносити фінал Кубку Першого каналу). Так, у фіналі Кубку України, який проходив у Харкові динамівці програли шахтарям. Той матч також запам’ятався 5-а червоним картками.
Та в цілому вболівальники команди були задоволені другою половиною сезону та зі сподівання дивились у сезон наступний. Ці сподівання виправдались.
Хоча й почався сезон із поразки «Шахтарю» у матчі за СуперКубок. Потім були й інші неприємності – як виявилось, локальні, а тому ніякого впливу на загальний успіх у тому сезоні вони не мали.
Ну по-перше, після п’ятого туру чемпіонату динамівці були на другому місці, поступаючись лідеру першості донецькому «Металургу» відразу п’ятьма пунктами. В третьому турі кияни дома програли «Металісту», а у в четвертому на виїзді зіграли внічию з «Ворсклою». (До речі, той матч було зіграно на початку серпня і відразу пригадалось, що потім тенденція серпневих матчів у Полтаві для «Динамо» була не надто приємною. Детальніше тут — http://11na11.com/2012/08/shostiy-tur-v-poltavi-abo-zgaduyuchi-gazzayeva/)
Проте «Шахтар» тоді аж занадто забуксував і за результатами чемпіонату взагалі відстав на добрі 15 пунктів. «Металург» же занадто швидко здувся і в же у десятому турі динамівці наздогнали вискочку, а після 30 туру друга донецька команда була лише четвертою.
Старт у кваліфікації Ліги Чемпіонів був також не надто впевненим. Скромна перемога на виїзді у ірландської «Дрогеди» та нічия з нею вдома. При цьому, ірландці на останніх хвилинах двічі мали можливість забити киянам та припинити їх європейські прагнення.
Але наступний раунд змусив забути ірландські прикрощі. Московський «Спартак» було знищено. Зметено. Витоптано. Розчавлено. …. Чи потрібні тут якісь коментарі?
Хоча автора цього матеріала вразила знахідка Юрія Павловича – Кадр Ель- Бадуррі, тобт Бадр Ель Кадуррі, який ніколи не відзначався надійністю та впевненістю просто блискуче відіграв на позиції номінального опорного півзахисника.
Домашня зустріч із москвичами виглядала формальністю, але динамівці не захотіли розчаровувати вболівальників, а спартаковці так й не змогли хоча б трішки реабілітуватися.
У груповому етапі динамівцям протистояли «Арсенал», «Порту» та «Фенербахче». На жаль, не вистачило зовсім небагато – програш вдома «Порту» став визначальним у боротьбі за місце у плей-офф Ліги Чемпіонів.
Але далі було ще краще. Навесні 2009 року у динамівці спочатку вибивають з Кубку УЄФА «Валенсію»! Зважаючи, що матчі гралися у лютому – в це мало хто вірив, але ставка Юрія Сьомина на Артема Кравця виправдалясь. Особливо зважаючи на те, що після першого матчу, у якому було вилучено Мілевського, динамівцям обов’язково потрібно було забивати, але команда все одно вийшла на поле з одним форвардом.
Потім були напружені матчі з «Металістом», де лише авто гол Березовчука дозволив киянам потрапити у наступну стадію змагань.
В ¼ фіналу паризький ПСЖ не представляв серйозної загрози, а от у ½ фіналу донецький «Шахтар» перетнув дорогу «Динамо». Ті матчі підтвердили – Сьомін не може грати проти «Шахтаря» та вигравати у матчах, які мають значення.
Так, у тому сезоні «Динамо» програло «Шахтарю» СуперКубок, поступилося у півфіналах Кубку УЄФА та Кубку України, програло в гостьовому матчі чемпіонату і лише в останньому турі чемпіонату обіграло шахтарів, коли доля чемпіонства була відома. Як відомо і те, що Сьомін залишає команду та повертається до «Локомотива».
Перший прихід Сьоміна до «Динамо» запам’ятався не лише успішною грою на євро арені та в першості України. Саме при Юрію Павловичу заграли дві головні надії київської команди останніх кількох років – Артем Мілевський та Олександр Алієв, який потім попрямує за улюбленим тренером до Москви, а потім разом з ним повернеться до Києва.
Юрій Сьомін повертався додому, до «Локомотива», який вже давно був сенсом його життя, з яким він вигравав Чемпіонат та Кубок Росії, виходив (двічі) до ½ фіналу Кубку володарів Кубків. До команди, у якій він був акціонером….
Валерій Газзаєв не зміг впоратись з «Динамо». Аналізувати його роботу не будемо. Просто констатуємо цей факт і вже 23 грудня 2010 року до «Динамо» повертається Сьомін.
Початок роботи Сьоміна знову був приголомшливий. У Лізі Європи динамівці спочатку громлять турецький «Бешикташ», забиваючи тому у двох матчах вісім голів. Вболівальники у захваті – вони знову готуються до перемог!
Потім ще краще. Було пройдено англійський «Манчестер Сіті», який вже в той момент купався у грошах арабських шейхів.
Хоча цей сюжет не найкращий – бо готувався «командою Денисова», для яких будь-який успіх киян – то випадковість та недолугість суперників. Важко уявити, щоб «співали» ці журналісти, якби на місці киян був «Шахтар».
На цьому успіхи Сьоміна на посту тренера «Динамо» завершились. Можна пригадати домашню перемогу над «Шахтарем» 3:0, але вона нічого не вирішувала, адже за чотири тури до кінця динамівці програвали головному конкурентові 11 очок і зменшення відставання до восьми за три тури до кінця нічого, фактично, не давало. А от фінал Кубку України Сьомін традиційно програв «Шахтарю». Бо цей матч хоч щось вирішував.
Наступний сезон – 2011/2012 років теж не став успішним для «Динамо» та Сьоміна. Хоча й виграла у донецької команди у матчі за СуперКубок 3:1 – єдиний успіх Сьоміна у вирішальному матчі проти головного конкурента. Той матч запам’ятався більш жестами Мілевського та скандалом, який спровокували донецькі журналісти та Рінат Ахмєтов, бо нічого аж занадто принизливого у жестах Артема не було, в той час, як донецькі гравці дозволяли собі неодноразово подібні та гірші жести як до того, так і потім.
В Лізі Чемпіонів «Динамо» вилетіло від «Рубіна», потім не змогло подолати посередню групи в Лізі Європи («Сток», «Бешикташ» та «Маккабі» (Тель-Авів)). В Кубку України вдома поступились «Шахтарю» – 2:3.
В чемпіонаті з шахтарями вдома зіграли 0:0, а на виїзді поступились 0:2. Хоча той матч більше запам’ятався суддівство Юрія Вакса, яке безпосередньо й вплинуло на результат матчу.
Хоча варто відзначити, що до тієї зустрічі динамівці випереджали шахтарів на 3 очки. Тож, нікого звинувачувати не варто.
Новий сезон 2012/2013 очікувався з великими надіями. Зважаючи на феєричну трансферну кампанію, але нічого так і не дочекались. Сіра, нудна, невпевнена гра спочатку давала результат. Але це було не довго. І наприкінці серпня — початку вересня динамівці програють чотири рази в п’яти зустрічах. При цьому, двічі «Шахтарю»! Після кубкової зустрічі Сьомін вів себе аж занадто дивно. «Після поразки ми повинні зробити відповідні висновки. Напевно, нам потрібно краще тренуватися, напевно, потрібно дещо переосмислити.» — це більше схоже на дитячий садок. Після чого Юрій Павлович полетів до Москви, що обурило вже Ігоря Суркіса, який втомився від позору на матчах, а тепер ще й неповага тренера до своїх обов’язків – погодтесь, що у такі моменти потрібно бути з командою, а не летіти галас віта – все ж таки прийняв рішення, яке від нього очікували вже досить давно! Сьоміна було звільнено.
Всього на посту тренера «Динамо» Юрій Сьомін провів 142 матчі. Рівно 100 з них було виграно. У 22 динамівці програли, а 20 завершили у нічию. Різниця м’ячів 279-113.
Проте обливати Сьоміна брудом не будемо. Врешті решт, він робив дійсно лише те, на що був здатний. Його час уже пройшов – на жаль, вік бере своє. Просто не кожен може зрозуміти, коли саме потрібно піти. Для одних і в 50 вже не можливо працювати як раніше, а для інших і в 75 все добре.
Сумно лише, що він так довго йшов. Йшов з посади тренера «Динамо». Бо, коли вперше залишав Київ, вже було зрозуміло – робить він це не лише заради «Локомотива», а й заради грошей, які йому давали не лише за контрактом, а й заради тих, власником яких він був, як власник акцій клубу. Повернення до «Динамо»? Навіщо він це робив? Хай кожен сам відповість на це питання. Бо відповідь залежатиме лише від особистого ставлення до цього тренера, який вже навряд чи коли зможе добитись успіхів на тренерській лавці. А істину причину, чому Сьомін прийняв таке рішення ми навряд чи коли дізнаємося.
Нічого особистого Юрію Павловичу, нічого. Але за друге ваше пришестя до Динамо пригадується лише чотири-пять матчів, які команда відіграла на високому рівні – проти «Бешикташу» (у плей-офф, а не наступного сезону у групі), проти «Манчестер Сіті» та суперкубкове протистояння проти «Шахтаря». Все інше – без коментарів. Хіба можна ставити у заслугу йому навіть закріплення у основі молодих Ярмоленко, Гармаша та Хачеріді? Ні! Бо заклав це ще Газзаєв…..
На жаль, весь позитив першого пришестя на посаду тренера Сьомін просто розтринькав бездарною роботою під час пришестя другого. Чим він займався? Чи слідкував за новими тенденціями у футболі? Чи намагався дати «Динамо» щось нове? Навряд чи – гра команди була схожа більше на «Локомотив» 15-ти річної давнини. Тобто, все ті ж ідея. Повна упевненість тільки у цьому шляху, єдиному вірному. Але все не так. Все далеко не так. І слова Юрія Павловича, що він намагається зробити з «Динамо» «Барселону» виглядали знущанням над вболівальниками….А проти «Шахтаря» у більш-менш значущих матчах так грати й не навчився….
Тепер на лавці вже Блохін. Що очікувати? Перш за все — сподіваємося, що таки буде викинуто баласт, про який говориться досить довго. Баласт цей чималий – взяти хоча б того ж Алмейду чи Аруна, а перелічувати можна довго! Перший матч нічого нового поки що не приніс. Що й не дивно. Хоча вихід Богданова порадував – звісно, з’явився він там, бо Велозу не було. Але погодтесь – центр поля – Гармаш та Богданов – непогано звучить. Гарні, молоді, перспективні та свої! Хоча що тоді робити з іншими, хто може зіграти на цій позиції? Але то вже головний біль Олег Блохіна. Вкотре наголошую – не плекаю великих надій на тренерський геній Олега Володимировича, проте дуже хочу помилитись. Дуже хочу!
Legolas спеціально для http://11na11.com/
Фото http://www.dynamomania.com/posts/179247-yura-proschay-yura-prosti
Леголас, дружище, у тебя ссылки просто висят, надо видео вставить!!! бомбовый материал будет