Зараз, у той час коли гранди українського футболу дають перевагу легіонерам, а футболістам з українськими паспортами дають другу роль, розмова про вітчизняні ДЮФШ є як ніколи актуальною. Інколи все ж таки виникають питання: а чи існують якісь футбольні школи, крім тих, що створили професійні українські клуби? Як виявилося – є. У наш час існує велика кількість ДЮФШ, які працюють виключно за кошт батьків її вихованців, тому що, як відомо, таких коштів, як в клубів а-ля «Динамо» та «Шахтар» вони не мають. Але вони все ж таки здатні виховати молодих футболістів, які згодом можуть поповнити ряди професійних футбольних клубів України. Отже, сьогодні нашим співрозмовником став тренер дитячого команди футзального клубу «Київ» Ночвін Костянтин Юрійович.
- Костянтине Юрійовичу, Ви є тренером дитячої команди МФК «Київ». Що Вас привело в структуру цього клубу?
- ФК «Київ» ( футзальний клуб). Привело бажання вчити дітей тому, що я знаю і вмію. Мені це подобається!
- А що собою являє структура цього клубу?
- Є доросла команда «Київ»-НПУ (перша ліга чемпіонату України) і дві групи дітей — починаючи з 2006 року народження й закінчуючи 2002-м .
- А Ви є тренером тільки дитячих команд або якимось чином причетні і до дорослого?
- Тільки дитячих .
- Чи є у Вас якась спеціальна методика, за якою Ви тренуєте майбутнє покоління футболістів?
- Я навчався у нині покійного президента федерації футзалу міста Києва Матькова Леоніда Йосиповича. Він був хорошим фахівцем — виховав кілька чемпіонів України, збірників дорослої національної команди. Так само вчуся у Голякевіча Андрія Антоновича, він стояв біля витоків українського футзалу, є президентом найстарішого в Києві (торік відсвяткував двадцятиріччя) клубу « Київ».
- Чи багато зараз талановитих дітей у порівнянні з минулими роками? Чи змінюється рівень фізичного розвитку у юнаків?
- Талановиті були і будуть завжди, але зараз, на жаль, загальний рівень фізичного розвитку дітей став нижче. Це пов’язано безпосередньо з розвитком комп’ютерних технологій. Діти стали вести більш сидячий спосіб життя і в сукупності з погіршенням екології це призводить до того , що ми можемо зараз спостерігати. Цивілізація губить людей.
- Рано чи пізно Ви, напевно, зустрічаєтеся з тим, що дитина переростає рівень вашого клубу. Як радите продовжити його футбольний шлях?
- Хтось іде у великий футбол, комусь до душі футзал. В історії клубу « Київ» достатньо прикладів, коли наші вихованці доростали до першої команди саме нашого клубу.
- А зможете згадати про найвидатніших вихованців?
- Держава якось бере участь в організації подібних турнірів або все робиться, так би мовити, « своїми руками»?
- Ці турніри проводить федерація футзалу міста Києва.
- Тобто фінансова підтримка існує?
- У змаганнях — так, а в тренувальному процесі — ні.
- Ось про це детальніше. Порівняйте роль держави в розвитку спорту в сучасній Україні і минулому Радянському Союзі , адже Ви застали обидві епохи.
- Це непорівнянні речі , адже при Союзі я тренувався і їздив на змагання безкоштовно, а зараз за все платять батьки.
- Розкажіть , як працювала тоді Радянська школа футболу. Як працювали селекціонери , тренери?
- До чого цей екскурс в історію? Жити треба тут і зараз.
- Щоб відповісти на питання, що цікавить : у чому головна відмінність тренерської школи радянських часів від сьогоднішніх?
- Навіщо порівнювати? Часи змінилися, тоді інше життя було.
- У вас є якась певна мета, до якої ви йдете крок за кроком і зараз?
- Основним своїм завданням вважаю виховання хлопчаків , які у мене займаються , щоб з них виросли хороші , здорові у фізичному і моральному плані люди. А якщо хтось з них, згодом пов’яже своє життя з футболом або футзалом — я буду вважати себе подвійно реалізованим людиною.
- Дякую за приємну розмову, Костянтин Юрійович. Удачи Вам у вашій нелегкій справі!
- Вам спасибі!
Антін Владиславський,
для 11na11.com
