Вашій увазі інтерв’ю Хуана Себастьяна Верона - колишного півзахисника Естудіантеса, Боки Хуніорс, Сампдорії, Парми, Лаціо, Манчестер Юнайтеда, Челсі, Інтера та збірної Аргентини. Себа був таким радим спілкуванню за допомогою чату, тому деякі питання не ввійшли у випуск журналу та отримали шанс на життя у всесвітній павутині. Далі найцікавіше.
У дитинстві Ви мріяли грати за Шеффілд Юнайтед тому, що Ваш дядько Педро Вере грав за них. Ви й досі слідуєте за ним? Чи поїхали б Ви до Шеффілду будучи в той час в Англії, і щоб робили в місті сталеварів?
Насправді, якщо бути абсолютно чесним, я не пам’ятаю, щоб я мріяв грати за них. Коли я був в Англії, я не був рушимий ідеєю відвідування стадіону. Ім’я котре було завжди в моїй пам’яті – Олд Траффорд!
Я виріс, слухаючи розповіді про Олд Траффорд, про ті ігри, де мій тато грав проти МЮ в 1968 році. Поминання, суперечки, назва були завжди. Але я ніколи не мав можливість відвідати. Я тільки один раз грав проти Манчестер Юнайтед, в Монако — і проти Англії на Вемблі. Але в найперший раз я відвідав Олд Траффорд у якості гравця МЮ. Це було неймовірно, як я увійшов, я думав про те, що і мій батько ступав цими коридорами. Вони відвели мене в музей і там був герб Естудіантеса зі сітлиною мого батька. Уявіть мої почуття! На даний момент, я намагаюся не думати багато про це, але коли я був один, це було дійсно емоційнимо.
Ви отримали прізвисько Маленький Відьмак тому, що ваш батько був Відьмак. Чи можете ви пригадати, коли ви вперше отримав це прізвисько?
Я не можу сказати, коли хтось вперше назвав мене так, бо люди завжди знали моє ім’я, так що я завжди був Маленький Відьмак. І мені це подобається. Люди, які знають мене, з того часу, коли я був дитиною досі називають мене так, в той час як молоді люди зараз називають мене Відьмаком. Це те ж саме для мене.
Твій батько був явно кращим гравцем. Ви коли-небудь відчували тиск, з цього приводу? Хіба ви не уявляли себе нападником, як він?
Я насправді починав грати попереду, але з роками з’ясувалося, що природно я належу до півзахисту. Що стосується тиску, я не впевнений, що це правильне слово. Я намагався показати, що я грав, бо це моя властивість, а не те, що я син. Можливо, іноді це означало, що я повинен був зробити більше, ніж звичайний гравець, тому що деякі люди можуть думати, що в мене були переваги. Я насолоджувався грою у футбол, тому не було так, що на мене чинився тиск через мого тата.
Який найкращий подарунок Ви отримували в футболі?
Це був від Дієго (Марадонни). Я був наймолодшим гравцем команди. Він ставився до всіх однаково, незалежно від того, чи це був (Клаудіо) Каніджа або Кілі Гонсалес і я, — двоє наймолодших. Одного дня, в готелі Бока, він викликав чотирьох з нас до своєї кімнати. «У мене є для тебе подарунок», каже він, і тримає у раках загорнуті коробочки для кожного. Я відкриваю її і прочитав «Rolex» … це був годинник.
Я не знав, що робити. Я звичайно не користуються годинниками. На той час у мене був пластмасовий цифровий годинник. Мій самий розкішний годинник був Casio з калькулятором. І раптом отримую цей подарунок від нього … Я відразу шепнув Кілі: «О Боже, але скільки він коштує?», «Не знаю», говорить він, «але більше, ніж багатство». Я не знаю, якщо інші тримали їх в догляді, то я не можу сказати напевно, що мій в хорошому стані!
Що змусило Вас підписати контракт з Сампдорією? Ви коли-небудь обговорювали переваги гравця в Італії з Марадонною, і яким спочатку було життя в Італії?
Це не було гарною новиною для Боки, ми боролися за титул, і я тільки що приїхав, за чотири місяці до цього. На початку Дієго і Карлос Білардо не хотіли мене відпускати, але врешті-решт вони погодилися. Дієго сказав мені, що я буду насолоджуватися італійським футболом, і він був правий. «Рішення було складним, але ти повинен бути терплячим», сказав він мені. У той час було не так багато південноамериканців, які від’їздили до Італії такими молодими. Першими були Хав’єр Дзанетті і Айяла, далі Ернан Креспо і я, ми відкрили двері для багатьох інших.
Чи Роберто Манчіні казав Вам щось особливе під час дуже відомої перемоги над Інтером?
Так, це один з найтепліших спогадів які я маю, опісля того, що Марадонна сказав мені. Ми програвали Інтеру 3:1. Під час гри, Роберто підходить і каже мені: «Розслабся, грай, як ти вмієш! Якщо ти гратимеш в свою гру, ми виграємо цей матч!» Я не знаю, чи це було випадково або я дійсно грав добре, але ми виграли 4-3.
Роберто — друг. Я піклуюся про нього. Він намагався допомогти мені з першого дня, коли я тільки-но переступив поріг роздягальні, також він завжди намагалися підписати мене в команду, якою він керував. Він є сильною особистістю — багато людей люблять його, і багато — ні, — але якщо ви добре його знаю, він надзвичайний.
У Сампдорія Вас порівнювали з Тоніньо Серезо. Чи пишалися Ви цим?
Я грав проти нього в 1995 році, під час мого першого професійного сезону в Естудіантесі. Найсмішніше, що він пам’ятає мене! В Італії почали порівнювати: те, як ми грали, мою темну шкіру, мій темп і спосіб пересування. Це була честь, я ніколи не мав проблем з цими порівняннями. А потім вони навіть порівнювали мене з Зіданом, це було перебільшення. Але в Італії футбольна спільнота ставить мітки на деяких гравців, таких як «фантазіста», навіть, якщо вони мають різні стилі гри: Тотті, Зідан, я.
Хто був ідеальним партнером для Вас?
Крістіан Карамбьо. Він був un grande (прим. авт. — великий), як кажуть в Італії. Він гарно виглядав, був веселий, спокійний, він говорив французькою, англійською, італійською, іспанською – будь-що, плюс дреди, що були бонусом.
Джерело: http://fourfourtwo.com/
Галущенко Вадим для 11НА11.КОМ
