А може Ви так задумали, ЮрПалич?
Відмучились. Перший раунд (для «Динамо» з берегів Дніпра) Ліги Чемпіонів виявився очікувано важким. Після результатів жеребкування ніхто не очікував легкої прогулянки у матчах з голландським «Фейєноордом».
Проте, слова Тараса Михалика у інтерв’ю після матчу, яке він дав офіційному сайту свого рідного (за роки виступу у київському «Динамо» воно, напевне, все ж таки стало для нього рідним) про те, що «у Роттердамі був італійський футбол, просто справжнє «катеначчо». Важко так грати, коли весь матч доводиться відбиватися», якщо й не стали сенсаційними для вболівальників клубу, але дещо вразили.
Ні, від «Динамо» вже втомились чекати яскравої гри. Натомість звикли до дещо нудної «тягамотіни», яка приносить результат. (Ну думка автора матеріала, після повернення Сьоміна з Москви команда взагалі зіграла лише три достойні матчі – всі у лізі Європи 2010/2011 рр. Це два проти «Бешикташа» та домашній проти «МанСіті», але це тема окремої статті). У відповіді Тараса вразили слова – ДОВОДИТЬСЯ ВІДБИВАТИСЯ.
Давайте будемо чесними та об’єктивними – голландський клуб не виглядає чимось неймовірним на кшталт «Барселони» чи хоча б «якогось там» «Мілану». І те що киянам ДОВЕЛОСЯ ВІДБИВАТИСЯ – то лише їхня вина, а не заслуга «Фейєнорду».
Нічия літала у повітря
Перший тайм вчорашнього матчу вмостився дивитися із звичним внутрішнім напруженням, яка з’являється, коли команда грає відповідальний матч. Відкоркував пива, насолоджувався. На 20 хвилині стало нудно та млосно – від гри. Навіть «шедевр» Попова змусив лише на кілька хвилин знову занервувати. У перерві взяв у руки не дочитану ну той момент книгу Люко Дашвар та й так і читав майже до завершення матчу. Поглядаючи на екранах. Була впевненість – голів у матчі не дочекаємось. І чомусь пригадалась давня дуель у кваліфікації ЛЧ проти сербської «Црвєни Звєзди» у серпні 2000 року (автор тоді ще був юний, красивий та голився час від часу, а не щодня).
Тоді перша зустріч у Києві завершилась у нічию 0:0, а у Бєлграді пропустили вже на 22 хвилини, а через 11 Бєлькєвіч рахунок зрівняв і почалося нервування. В решті решт, все завершилось добре і Київ потрапив до ЛЧ. Коли наступного дня передивлявся відео-запис матчу, то виявилось, що динамівці не дали жодного шансу сербам і спокійно довели гру до потрібного результату. Чого ж так тоді було хвилюватися? Бо не знали, чим все це завершиться. Однієї вдалої атаки сербів вистачило б, щоб все перевернути з ніг на голову.
Точно так, як і в матчі з «Фейєноордом», тим більше – голландцям давали чимало шансів. Прогалини в обороні – то вже візитна карта Києва, не зважаючи на притаманну Сьоміна захисну тактику.
А взагалі, коли «Динамо» спокійно і без нервів проходило кваліфікацію. Хоча цього року на команду чекає ще один раунд, давайте пригадаємо попередні роки.
Не ностальгії заради, а для тренування пам’яті….
Починати пропоную з серпня 1997 року, коли команду вже тренував Великий та Могутній ВВЛ. Бо саме тоді розпочалася славна епоха «Динамо», коли команда на протязі дев’яти років поспіль брала участь у груповому турнірі ЛЧ.
Тоді вже розширеному до 24 команд груповий етап Ліги Чемпіонів передував двох раундів відбірний турнір. В першому колі «Динамо» із жеребом пощастило – валійський «Барі Таун» був спокійно переможений вдома 2:0, а на виїзді взагалі супер-впевнено – 4:0.
Наступний раунд і в суперниках нащадки принца данського з «Брондбю». Перший матч на виїзді був феєричним – 4:2 на нашу користь (по ходу матча – 1:0, 1:1, 2:1, 3:1, 4:1, 4:2) і героїчний вчинок тоді ще аж занадто молодого СаШо, якому розбили голову, а він, після накладення кількох жгутів, мужньо відстояв до кінця. На київському стадіоні, де ще навіть дерев’яні ослінці були, а не пластикові сидіння, динамівці поступилися 0:1, та навіть зважаючи, що гол пропустили лише на 19 хвилині, все одно вихід у групу ЛЧ можна вважати впевненим та спокійним. А там уже чекали ПСВ, «Ньюкасл» та «Барселона». Що з того вийшло, напевне, нагадувати не потрібно.
У 1998 році починалося все вже із знайомих валлійців. Цього разу «Барі Таун» пощастило менше – 0:8 у Києві (4 голи Реброва) та 1:2 у себе вдома. А ось наступний раунд виявися аж занадто складним. Чеська «Спарта» перемагає у Києві 1:0, а вдома витримує майже до кінця (і хай суддя клятий не призначив очевидний пенальті у ворота чехів) і лише за пару хвилин до кінця Шевченко зрівняв рахунок за сумую двох матчів. А далі була серія пенальті і перемога. Отже цього разу вихід до групи був не просто нервовий, а напружений і не занадто впевнений. Хоча далі чекав тріумфальний шлях до ? фіналу та мюнхенське нещастя.
Серпень 1999 року. Знову варто говорити про не занадто впевнений вихід до групи ЛЧ. На першому етапі перемога над литовським «Жальгірісом» — 2:0 вдома та 1:0 на виїзді (хтоб сумнівався. До речі, саме з литовцями у Києві розпочав свою досить таку пристойну кар’єру у «Динамо» М. Шацьких, забивши два м’ячі). А потім данські страждання з «Ольборгом». Невпевнена перемогу у гостях – 2:1, а в Києві взагалі довгий час програвали 0:2 і лише за 15 хвилин до кінця відіграли одим м’яч, а на 90 хвилині зрівняли рахунок. Знову проблеми….
У 2000 році були вже згадувані матчі із сербами та провал у групі.
2001 року кваліфікація була яскравою. На виїзді у першому матчі був розбитий чемпіон Румунії «Стяуа» — 4:2, а вдома спокійна нічия – 1:1. Далі провал у групі з «Дортмундом», «Ліверпулем» та «Боавіштою».
2002 рік для «Динамо» був не занадто складний, як для кваліфікаційних матчів. Особливо у порівняні із трьома попередніми. Спочатку не залишили шансів вірменському «Пюніку», а потім двічі по 1:0 обіграли болгарське «Левські». Начебто спокійно, впевнено. Заговорили про відродження європейських традицій «Динамо», але в групі з «Ювентусом», «Ньюкаслом» та «Фейєноордом» стали лише третіми.
Серпень 2003 року був аж занадто спокійним для вболівальників «Динамо». Ті впевнено пройшли одноклубників із хорватського Загреба.
Проте вже наступний 2004 рік став «валідольним». У першому матчі кваліфікації кияни вдома поступились турецькому «Трабзонспору» 1:2 та після зміни керманича команди – замість Михайличенка призначили Сабо – на виїзді таки взяли реванш – 2:0. В групі посіли ж лише третє місце. Дякуємо за це Вороніну та його «Байєру», який в останньому турі розтрощив киян 3:0.
Катастрофічним став 2005 – кияни не пройшли кваліфікацію. Уперше за останні роки. «Дякуємо» швейцарському «Туну» та персонально Леоніду Буряку.
Серпень 2006 подарував багато позитиву. Спочатку розтрощили латвійський «Металургс», потім впевнено розправились із турецьким «Фенербахче» — 3:1 вдома та 2:2 на виїзді. В групі ж зі «Стяуа», «Реалом» та «Ліоном» києвляни посіли останні місце.
У 2007 році були нудні, проте спокійні матчі із боснійським «Сараєво» — 4:0 за сумою двох матчів, а потім знову останнє місце у групі з «МЮ», «Ромою» та «Спортингом».
Серпень 2008 року всі вболівальники «Динамо» згадують з особливою насолодою – двічі розтрощили «Спартак» — по 4:1. Але…. Пригадайте з якими труднощами вдалося пройти ірландську «Дрогеду»… Коли на останніх хвилинах матчу у Києві ірландці мало не забили такий потрібний третій гол. Тож не все так просто було, як здається на перший погляд. Потім кияни посіли третє місце у групі та дійшли до ? фіналу тоді ще Кубка УЄФА.
Без кваліфікаційних матчів обійшлись у 2009 році. Динамівці, як чемпіони країни, потрапили до групи автоматично, але успіху у протистоянні з «Барселоною», «Інтером» та «Рубіном» не досягли – останнє місце. Тоді кияни в останні зіграли в группі Ліги Чемпіонів.
Вже у серпні 2010 року кияни не змогли подолати спарений бенілюксовський бар’єр. Хоча спочатку все було добре. Бельгійський «Гент» переграли за сумою двох матчів 6:1, а нідерландському «Аяксу» вже були змушені поступитись 1:1 та 1:2.
У 2011 році нездоланним виявився казанський «Рубін».
Підводимо підсумок
Отже, навіть без підрахунку цифр можна виявити закономірність, чим складніше у кваліфікації – тим більше шансів сподіватись на успіх (хоча б у вигляді третього місця) у груповому етапі. Бо навіть такий феєричний серпень 2008 року став справді історичним лише після серйозних проблем з ірландцями.
Хоча несприятливі результати двох останніх років не можуть не насторожувати.
Як і занадто обережний стиль гри команд Сьоміна ніколи не підкупляв, але чомусь хочеться сподіватися, що це лише бажання вивести команду на пік форми у розпалі єврокубкового сезону — як то вдалося Лобановському у 1998/99 роках та тому ж таки Сьоміну у 2008/09 роках.
legolas, спеціально для 11na11.com
Потужне дослідження)))