Про тактичні схеми вперше я дізналась з пісні В.Висоцького «Песня про правого инсайда» 1967 р. (Що таке інсайд я дізналась трішки раніше). Ні, я звичайно розуміла, що футболісти не просто-так ганяють по полю кому де заманеться. Але детально я в це не заглиблювалась. Якщо схема 4-2-4 більш-менш зрозуміла, то про те, як виглядає «W-M» не мала уявлення. Тому вирішила розібратись коли і як виникли тактичні схеми в футболі і в чому їх особливість.
Тактична побудова у футболі (або тактична схема) — певне розташування футболістів і їхня поведінка під час гри з метою виконання завдань, поставлених тренером. Завдяки стартовій позиції певного гравця можна визначити його головні завдання у матчі. Цифри означають (відповідно): кількість захисників, кількість півзахисників, кількість нападаючих.
Існує досить багато різновидів схем, але використовуються далеко не всі.
У 1863 році в Англії футбол відділився від регбі і були затверджені перші футбольні правила. У той час ігри проходили на дуже низькому рівні. З 11 гравців тільки воротар і один захисник захищали власні ворота, а інші 9 гравців товклися біля воріт суперника і намагалися забити гол. Такий нерівномірний поділ не міг бути планомірним і тактично грамотним — нападники повністю контролювали більшу частину поля. На допомогу захисникові у середину поля відійшло двоє півзахисників. Вони брали участь в захисті воріт, а під час атак не йшли до воріт суперника. Про таке «архаїчне» позиціонування вже можна було сказати: «тактична схема». Формально її можна було назвати «1-1-2-7» (1 воротар; 1 захисник; 2 півзахисників і 7 нападників). Переважно, першу (постійну) лінію — воротаря в схемах не називають і говорять, наприклад: «4-4-2», а не «1-4-4-2».
Систему 1-2-7 застосовувала збірна Англії на початку 1870-х рр.. в іграх проти шотландців. Шотландія використала на одного оборонця більше — 2-2-6 і виграла. Згодом переможені перейняли цю новинку.
«Пірамідальна» схема
У 1883 р. команда Кембриджського університету вийшла на гру з 2 захисниками і 3 півзахисниками, перед якими грало 5 форвардів (2-3-5). Крайні півзахисники під час оборони пильнували за флангами, а середній грав ближче до нападу і часто ставав одним з найрезультативніших гравців. У цій схемі середній нападаючий відтягувався трохи назад, створюючи простір для флангових гравців. Таку схему і використовували більшість провідних команд на початку XX століття (до 1930-х рр..)
Головні варіації:
Італійська система
Відрізнялася особливою роллю напівсередніх нападаючих («інсайдів») — відразу після втрати м’яча вони атакували футболістів противника, ставши разом з півзахисниками своєрідними «хвилерізами» їх на шляху. На вістрі грало три форварди: двоє крайніх і центральний. Як правило, це були швидкі, жорсткі гравці з сильним і точним ударом.
Австрійська система
Її розробили в 30-х роках. Основа співпадала з класичною «пірамідальною». В обороні найбільше уваги приділяли внутрішній зоні перед своїми воротами і густо заставляли її гравцями. Ця система була розрахована на атаку — окрім п’яти нападаючих задля створення чисельної переваги в напад йшли 1-2 півзахисників. Таким чином можна було довгий час тримати ворота суперника в облозі. При вільній грі таке позиціонування практично ідеальне. Але через недосконалість системи під час швидкого переходу від атаки до оборони захисники мали проблеми. Остаточно австрійці відмовилися від такої розстановки лише після чемпіонату світу 1954 року.
Швейцарська система «замОк»
Швейцарські тренери, розуміючи слабкість національного футболу, намагалися розставити захисників якомога надійніше. Головна ідея системи «замок» — останній захисник. Він стояв позаду лінії 4 гравців оборони і атакував кожного, хто проривався крізь перший ешелон захисту. Швейцарська система не збалансована, оскільки опирається лише на захист. Команді важко було грати результативно з такою розстановкою. У той же час, це був важливий крок до вдосконалення гри у захисті — швейцарці показали вміння поєднувати і персональну опіку і зонну оборону.
Схема з трьома захисниками — 3-2-5 («WM», або «дубль-ве»)
У 1925 році ФІФА змінила правило про положення «поза грою»: відтепер гравець не був «поза грою», якщо в момент передачі (на нього) перед ним стояло як мінімум 2 футболіста (тобто, в більшості випадків — воротар і один польовий гравець ). До того правило передбачало 3 гравців. Захисники легко переривали атаки противника — навіть якщо воротар і захисник стояли біля самих воріт, інший захисник вибігав ледь не до центру поля і вся територія між ними була зоною офсайду. З 1925 року нападаючі дістали більшу свободу дій по всій ширині поля. Одним пасом форварду можна було вивести його на небезпечну позицію як справа так і зліва. Двоє захисників уже не могли контролювати всю ширину поля. Треба було відтягнути назад додаткового гравця. Після довгих експериментів головні принципи гри з 3 захисниками сформулював тренер «Арсеналу» Герберт Чепмен (1925—1934 рр.). Завдяки ефективним нововведенням «Арсенал» за вісім років 5 разів виграв чемпіонат і двічі Кубок Англії. У зв’язку зі своєрідним розташуванням футболістів схему почали називати «дубль-ве» або «дубль-ве ем».
Завдання гравців у системі 3-2-5:
3 захисника. Правий захисник криє лівого крайнього нападника суперника, лівий — правого крайнього. Середній грає проти центрфорварда.
2 півзахисників грають проти двох напівсередніх нападників («інсайдів»). Велику частину часу допомагають обороні.
Перша лінія нападу — два інсайда. Грають між півзахисниками і 3 нападниками на вістрі. Завдання: вивести на хорошу позицію одного з 3 форвардів попереду, а під час оборони відійти назад, заважаючи суперникам розігрувати м’яч у середині поля.
Найближче до воріт противника — двоє крайніх і середній нападаючі. Завдання крайніх: на швидкості пройти флангом і дати паса середньому, який грає в штрафному майданчику. Оборонних функцій майже не мали.
Схема 4-2-4 («бразильська»)
З середини 50-х років схему гри з трьома захисниками почали поступово змінюватися. У першу чергу — у лінії нападу. Середній нападаючий дедалі частіше відходив назад і виконував роль організатора атак.
25 листопада 1953 року до Лондона на товариську гру проти Англії приїхала команда Угорщини. Журналісти і коментатори дивувалися грі номінального центрфорварда гостей Нандора Хідегкуті, який постійно відтягувався назад, змушуючи свого опікуна Гаррі Джонстона йти за ним до центру поля. Англійський захисник не був готовий до таких ситуацій, не знав, що робити, і залишав за спиною велику дірку в центрі оборони. Цим користувалися решта 4 угорських нападаючих. Угорщина розгромила британців 6:3. Вперше за всю історію англійського футболу господарі програли збірній з континенту. Угорці були одними з піонерів схеми 4-2-4.
Остаточно світ прийняв новинку після чемпіонату світу 1958 року, на якому таку розстановку використала Бразилія, яка стала чемпіоном.
Чотири гравці в обороні — надійна запорука того, що контратаку суперника можна буде зустріти достойними силами. Таким чином простір біля своїх воріт став щільніше заповненим футболістами, а це полегшило відбирання м’яча. У цій системі збільшилися можливості півзахисників — тепер вони могли концентруватися і на атакувальних діях (тоді як у схемі 3-2-5 півзахисники невідступно накривали інсайдів суперника). Коли команда оборонялася, глибоко до середини поля повертались всі 4 нападаючі. Таким чином вони створювали собі простір для маневрів і уникали потрапляння в офсайд.
Схема 4-5-1
Ще одна тактична схема, яку використовують багато команд — це 4-5-1. Популярність її останнім часом зростає. З одного боку, схема оборонна, але з іншого, за рахунок крайніх півзахисників і одного центрфорварда вона стає атакуючої. Жозе Моуріньо використовував цю схему в «Порту» і «Челсі». У підсумку, з першою командою Моуріньо виграв Лігу Чемпіонів-2004, а з другою два чемпіонати Англії (2005 і 2006 рік).
Схема 4-3-3 («тотальний футбол»)
Легко помітити, що гравці, які розташувалися за даною схемою, накривають все поле. При розвитку атаки в
атакуючих діях беруть участь 6 осіб, а захисники залишаються на підстрахування. З урахуванням того, що вся атакуюча група знаходиться в штрафний і біля неї, захист висувається до центральної лінії — щоб не створювати розривів між півзахистом і захистом. Це автоматично спричиняє за собою вибір на користь пресингу на чужій половині поля й ущільнення командної побудови в зоні м’яча. А значить, захисники повинні вміти справлятися з контратаками, які починаються довгим пасом на хід нападаючим, а півзахисті — швидко накривати гравця, який володіє м’ячем, щоб звести подібні контратаки до мінімуму. Розташування 4-3-3 схоже на 4-5-1. Різниця в тому, що вінгери переходять в крайніх нападаючих. Ця схема використовувалася в Барселоні Франком Райкаардом (2003—2008 рр.). Рональдіньо, Самуель Ето`О і Ліонель Мессі — нападаючі, а з центру їх підтримували Хаві та Іньєста. Завдяки такій тактичній схемі Барса виграла кілька чемпіонатів Іспанії та Лігу Чемпіонів 2006 року.
Схема 5-3-2
Розстановка 5-3-2. Цю схему вдало використала збірна Німеччини в 1990-х роках. Незважаючи на це, її рідко використовують у наш час
Схема 4-4-2
Зараз мало яка команда стане грати з 4 нападаючими, тому з’являються нові тактичні схеми. Найпоширеніша — це розстановка 4-4-2. Її головний недолік — це
розрив між центральними захисниками, півзахисниками та нападаючими. Атаку зазвичай підтримують вінгера (крайні півзахисники). Таким чином, дана розстановка футболістів є дуже вдалою, тому що і захист, і півзахист, і напад врівноважені. Її вдало використовували «Манчестер Юнайтед» і «Арсенал» в кінці 1990-их.
Схема 4-3-1-2
Ще одна розстановка 4-3-1-2 (‘Diamond Formation-дослівно «алмазна розстановка»). Таку схему використовувала збірна Англії в 1966 році,
аргентинська збірна на ЧС-2006, а також «Мілан» в сезоні 2004 року.
Одним з головних напрямків розвитку сучасного футболу є тенденція посилення наступальної потужності команди за рахунок підвищення мобільності гравців, їх універсалізації та більш чіткої організації гри.
Щоб правильно обрати схему на гру, потрібно враховувати деякі з нижченаведених факторів:
· Технічна оснащеність гравців.
· Розуміння гравцями своєї ролі на полі.
· Вимоги до фізичних кондицій кожної зі схем.
· Схема, що використовується противником.
Ось, в принципі і все. Все не так складно, як може здаватись на перший погляд.
В статті використані матеріали soccer-world.ru та wikipedia.org.
Охріменко Оксана спеціально для 11na11.
