Свободу чесним Павличенкам

Автор 11na11 Дата 15.11.2012 в 18:49 | Раздел Главное, Украина | Мнений 0

Теплий суботній вечір у Києві, 20-е жовтня 2012-го року. Сяючий стадіон НСК Олімпійський. Численні кияни поспішають на футбол, адже саме в цей вечір проходить центральний матч туру — київське Динамо приймає харківський Металіст.

Незважаючи на жахливу гру Динамо в останні місяці, фанатський сектор набитий битком. Атмосфера напруженіше ніж зазвичай, вся трибуна одягнена в траурні чорні кольори. Дивно, але не чути ніяких образливих речівок на адресу гостей з Харкова, принципових супротивників київських фанатів. Не чути і криків з їхнього боку на адресу киян — неначе оголошено перемир’я і щось більш важливе, ніж футбол, згуртувало непримиренних ворогів. Сотні людей на фанатській трибуні Динамо завмерли і немов чогось чекають.

Раптом з верхніх трибун спускається величезний банер. Полотно розповідає всьому стадіону і телеглядачам сумну історію, яка торкнулася кожного з ультрас Динамо. Проходить мить — і фанатські сектори вже палають яскравим червоним вогнем. Зарево видніється навіть за стадіоном, а густий дим на якийсь час заповнює всю чашу головної арени країни. Ще одна мить — і над стадіоном розноситься гучний клич «Свободу чесним! Свободу Павліченко!», який підхоплюють харків’яни і багато хто з глядачів на центральних трибунах.

Акція на матч з Металістом — це вінець півторарічний боротьби динамівських фанатів за справедливість до свого друга і товариша, до боротьби за нього приєдналися футбольні вболівальники всієї країни. Нинішній протест українських ультрас проти ув’язнення батька і сина Павліченків не має аналогів в історії сучасної України за своїм масштабом.

Але хто такі Павліченки і чому українські фанати так завзято підтримують їх? Як і чому їх справа змогла змусити тисячі людей у різних куточках великої країни організувати таку масштабну акцію протесту?

ПЕРЕДІСТОРІЯ

Протягом довгого часу звичайний киянин Дмитро Павліченко, 1963-го року народження, жив зі своєю родиною (дружина і два сини) в квартирі у старому будинку недалеко від центру столиці. У 1996-му році Дмитро, отримавши дозвіл чиновників, прилаштував до своєї квартири на першому поверсі еркер. З тих пір родина Павличенко мирно проживала в своєму будинку і навіть не підозрювала про те, який сюрприз приготувала їм доля.

На початку 21-го століття якась голландська фірма Гоойорд почала скуповувати всі квартири в будинку Павліченків, ймовірно, з метою його знесення і спорудження нового офісного центру. Дмитро, який одержав квартиру у спадок, відмовився продавати своє житло — його родині це було вкрай невигідно. З цього моменту йому почали телефонувати невідомі люди з погрозами, і одночасно до Дмитра почали приходити судові позови про нібито незаконну прибудові їм еркера кількома роками раніше. Протягом тривалого часу Дмитро Павличенко відстоював у суді своє законне право на еркер і в якийсь момент здавалося, що перемога буде за ним. Однак у 2010-му році суддя Шевченківського районного суду Сергій Зубков виніс заочне (Дмитро не отримав навіть повістки) рішення про знесення еркера і, чомусь, одночасно про виселення сім’ї Павліченків з квартири. На підставі цього рішення судові виконавці та працівники міліції увірвалися в квартиру Дмитра, спилявши двері, і виставили родину Павліченків на вулицю у переддень Нового Року. При цьому, співробітники правоохоронних органів відвезли всі речі родини на декількох машинах у невідомому напрямку.

Як відібрали квартиру у Дмитра Павличенко (сюжет від лютого 2011-го року):

Як пізніше повідомляв Дмитро, після цього інциденту він неодноразово звертався до міліції, але йому говорили, що було дано вказівку зверху не розглядати його заяви. Залишившись без квартири киянин вирішив до кінця боротися за свої права і незабаром скликав прес-конференцію, на якій звернувся з проханням до Президента України покарати корумпованих чиновників і повернути належне йому житло.

Незважаючи на всі старання Дмитра, всі спроби повернути свою квартиру протягом двох місяців успіхом не увінчалися. Тим не менш, Павліченко був налаштований рішуче боротися до кінця всіма можливими законними методами. Однак мало хто підозрював, що у цієї історії буде новий, зовсім несподіваний поворот.

УБИВСТВО СУДДІ ЗУБКОВА

У березні 2011-го року суддя Шевченківського районного суду Сергій Зубков, який виніс вердикт про відчуження квартири у сім’ї Павліченків, був знайдений мертвим в під’їзді свого будинку. Суддя був по-звірячому вбитий двома невідомими: один напав на Зубкова з холодною зброєю в ліфті, другий чекав його на поверсі з пістолетом. Зубкову було завдано численні колото-різані поранення і було здійснено чотири постріли в груди, а вбивцям вдалося втекти, незважаючи на те, що їх поблизу бачили і навіть намагалися зупинити кілька людей: консьєржка, ліфтери і сусідка.

Буквально через два дні киянина Дмитра Павліченко і його сина Сергія заарештували за підозрою у вбивстві судді. Не минуло й трьох місяців, як міліціонери знову увірвалися серед ночі у квартиру, яку знімали Павліченки, вибивши двері і вікна, і забрали Дмитра з сином до Лук’янівського СІЗО. Практично відразу ж вищі чини МВС і прокуратури зібрали прес-конференцію, на якій бадьоро відрапортували про розкриття вбивства судді Зубкова і заявили про затримання двох його вбивць, якими нібито є Дмитро і Сергій Павліченки.

Протягом подальших розглядів cлідчими, по суті, розглядалася тільки одна версія: помста Дмитра та Сергія Павліченків судді Зубкову за вердикт суду тримісячної давнини. Втім, у справі було чимало неясностей: жоден зі свідків не впізнав батька і сина Павліченків, на місці злочину не було знайдено прямих доказів проти них, знарядь вбивства теж ніде не знайшли, а багато непрямих доказів виглядають дещо дивними. Наприклад, прямо на місці злочину були знайдені… кросівки і спортивні штани, що належали Сергію Павліченко, які він нібито зняв з себе під час боротьби з Зубковим, а у відкритій без понятих машині Дмитра були знайдені предмети, «схожі» на кулі, якими був убитий суддя.

Головний свідок справи — ліфтер, який боровся з одним з вбивць перед тим, як їм вдалося втекти — заявив, що один із слідчих змусив його «впізнати» Дмитра Павліченко у своїх свідченнях. Та й сам глава сімейства Павліченко згодом не раз заявляв, що на нього і на його сина певні люди чинили тиск з метою домогтися того, щоб вони взяли вину на себе.

«Мене цілими днями водили по кабінетах, ніякі свідки мене не впізнали. А один високопоставлений чин запропонував мені бартер: взяти на себе злочин в обмін на те, що мою родину не чіпатимуть. Тоді мені дадуть десять років, а через п’ять вже звільнять. У разі ж моєї відмови мені світить довічне ув’язнення, старшого сина і дружину посадять як співучасників, а молодшого сина помістять в дитбудинок. Зрозуміло, що від такої пропозиції я категорично відмовився, бо я абсолютно не винен і всі проблеми завжди вирішував законними способами», — писав Дмитро Павліченко.

Восени 2012-го року, через півтора роки після вбивства судді Зубкова, суд визнав Дмитра та Сергія Павліченків винними у вчиненні злочину: Дмитро Павліченко засуджений на довічне ув’язнення, його син Сергій отримав 13 років позбавлення волі, а мати сімейства залишилася на руках з неповнолітньою дитиною і повинна буде виплатити 500 тисяч гривень компенсації за заподіяну шкоду.

Справа сім’ї Павліченків, швидше за все, залишилася б непоміченою для широкої громадськості. Мало хто зацікавився б справедливістю вердикту відносно Дмитра — у нього хоча б був мотив для скоєння вбивства (недарма він перед смертю судді скликав прес-конференцію і по ТБ звертався до Президента), на відміну від десятків тисяч невинних українців, які животіють у місцях позбавлення свободи з вини слуг Феміди. Але вийшло не так — завдяки футбольним уболівальникам про сім’ю Павліченків дізналася вся країна.

Cюжет TVI про справу сім’ї Павличенко:

Виникає питання: чому саме ця справа стала приводом для безпрецедентних фанатських протестів?

За випадковим збігом обставин, Сергій, син Дмитра Павличенко, тривалий час вболівав за київське Динамо і був частим відвідувачем фанатської трибуни київського клубу. Практично відразу ультрас Динамо, ознайомившись зі справою, почали організовувати безпрецедентну акцію протесту на захист свого товариша і його батька.

ПРОТЕСТ УЛЬТРАС ДИНАМО КИЇВ

Фанати Динамо стали підтримувати Сергія Павліченко та його батька майже відразу ж з моменту їх затримання. Увійшовши в курс справи, ультрас столичного клубу були обурені численними порушеннями в ході слідства, і стали висловлювати своє невдоволення за допомогою речівок і банерів на трибунах стадіонів. Незабаром була створена група «Волю Павліченкам!» в одній із соціальних мереж, а пізніше з’явився сайт з коротким змістом справи українською, російською і англійською мовами: theyarenotkillers.com У червні 2011-го року був проведений перший фанатський марш, повністю присвячений ситуації з родиною Павліченків.

Так все починалося… Марш на підтримку Павліченків у червні 2011-го року:

Майже на всіх засіданнях суду у справі Павліченків були присутні десятки осіб з числа фанатів Динамо Київ, які, як могли, підтримували морально Сергія і Дмитра Павличенко, намагалися стежити за коректним ходом слідства і всіляко допомагали залишилася з маленькою дитиною матері Сергія, в тому числі і фінансово. Поступово протест об’єднав практично всіх фанатів України. До акції приєдналися фанати зі Львова, Дніпропетровська, Харкова, Донецька, Одеси, Чернівців, Сум, Армянська, Миколаєва, Чернігова, Луцька, Сімферополя та багатьох інших міст України. Навіть історичні вороги динамівців — фанати московського Спартака — вивісили банер «Свободу Павличенко!» на матчі чемпіонату Росії. Акцію на захист Павліченків підтримали і в Європі — фанати португальського Порту вивісили англомовний банер на матчі Ліги Чемпіонів з Динамо.

Можна подумати, що фанати просто намагаються «відмазати» свого. Це не так. Суть протесту не в тому, що, на думку фанатів, їх товариш не винен — суть протесту в тому, що суд і розслідування проходили з численними порушеннями, а двох людей, яких не впізнали свідки і проти яких не було прямих доказів, запроторили за грати просто так, б’ючи і погрожуючи під час слідства. Ультрас протестують не тому, що не хочуть, щоб їх товариш сидів у в’язниці — ультрас протестують тому, що правду в цій резонансній справі, на їх погляд, ніхто і не збирався шукати.

Фанати Динамо Київ досі впевнені, що Сергія та його батька «підставили», а справжні вбивці судді Зубкова розгулюють на свободі. Відомо, що суддя Зубков крім справи Павліченків вів кілька кілька інших справ, пов’язаних із законністю будівництва великих об’єктів нерухомості в Києві. Незадовго до смерті суддя прийняв кілька вердиктів, які суперечили інтересам великих інвестиційних груп. Зокрема, саме суддя Зубков заборонив скандальне будівництво елітного житла на вулиці Гончара, недалеко від Софії Київської. Сергієм Зубковим були прийняті й інші резонансні рішення. Цілком можливо, що хтось інший вирішив звести рахунки з суддею, а Павліченко просто вдало підвернувся.

На думку ультрас Динамо Київ, Дмитру Павліченко, незважаючи на спірне рішення судді Зубкова щодо його справи, не було ніякого сенсу вбивати його після скликання прес-конференції і відозви до Президента. Павліченко і сам заявляв, що став готувати ресурси для боротьби за своє житло виключно законними методами. Очевидно, що саме Дмитро, з його активною кампанією в пресі, ставав першим підозрюваним у справі вбивства Сергія Зубкова. Фанати не вірять у те, що Дмитро міг піти на такий крок, та ще й залучити до цього злочину свого неповнолітнього сина, поламавши йому життя.

Необхідно відзначити, що акція «Свободу Павліченко!» не має ніякого політичного підгрунтя. У це складно повірити, особливо після виборів, однак люди в нашій країні ще можуть робити щось від чистого серця, виходити на вулицю не на догоду виключно своїм корисливим інтересам. Як виявилося, ще можна протестувати проти чогось, не тримаючи прапор за гроші і не сидячи в наметі якогось кольору за подачки політиків. Абсолютно всі банери, графіті, заходи проводилися повністю за рахунок добровольців, ніяких спонсорів з числа політичних діячів у акції не було.

ЕПІЛОГ

До футбольних фанатів можна ставитися по-різному. Можна критикувати їх за шум на стадіоні і щиро вважати, що їх заряди заважають дивитися футбол. Можна недолюблювати їх за піротехніку на матчах, побоюючись, що через фаєри бетонні трибуни можуть запалати пожежею. Можна, врешті-решт, боятися того, що вони можуть кого-небудь раптом побити на футболі. Втім, останні події показали, що в згуртованості і силі духу ультрас вже точно не відмовиш.

Такі графіті тепер можна побачити у багатьох місцях Києва

 

Ідеалізувати фанатський рух за акцію солідарності з товаришем, звичайно, не варто. Гаряча молодь з трибун навряд чи може служити еталоном для решти громадян України, в приклад дітям їх зовсім необов’язково приводити. Однак, в ситуації зі справою Павличенко вони можуть послужити всьому українському суспільству прикладом того, як потрібно наполегливо і безкомпромісно боротися за свої права.

На жаль, у цієї історії сумний кінець: довічне ув’язнення для старшого Павличенко і 13 років для його сина Сергія. Тим не менш, ультрас не здаються — буде подана апеляція, і акції на трибунах стадіонів продовжаться. Напевно, ми ще не раз почуємо прізвище Павліченко на стадіонах, і не раз прочитаємо його на банерах ультрас. Шансів на звільнення Павліченко, звичайно, мало, але динамівські фанати не мають наміру відступати.

Наостанок пропоную вам переглянути невелике п’ятихвилинне відео з оголошенням вердикту суду і того, як ультрас Динамо проводжали свого друга і його батька після суду. Можливо, такої щирої і сумної підтримки не було ні в кого з наших відомих політичних лідерів, що нині також животіють в місцях позбавлення волі.

 

силка на свіже відео про  справу від  ТСН  http://tsn.ua/video/video-novini/sprava-pavlichenkiv-zagrozhuye-ukrayini-mizhnarodnim-skandalom.html?page=1&items=55304&type=0

 

Ще  декілька  фото:

 

Під час матчу Металург З — Динамо

матч Шериф Тирасполь — Зімбру Кишинів. Акція фанатів Зімбру в підтримку сім’ї Павличенко

Прийди 25 листопада і підтримай сім’ю!


Related posts

Об -

Комментарии:

Оставить комментарий

Вы можете использовать теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>